Калужские рефераты


Дипломы, курсовые по культуре, литературе, музыке ИЗО, истории

Скачать реферат:

Название: Життєвий шлях Олександра Петровича Довженко - (реферат)

  1     2  

Життєвий шлях
Олександра Петровича Довженко
ДОВЖЕНКО Олександр Петрович
(11.09.1894 р. - 25.11.1956 р.),
режисер, сценарист, автор розповідей і повістей.
Народився в селі Сосниці Чернігівської губернії на Україні. Закінчив Глухівський вчительський інститут (1914). Учився в Київському університеті і Комерційному інституті в Києві. Викладав фізику, природознавство і гімнастику в гімназії (1914-1917). У 1920-1921 брав участь у створенні Київського відділу народного утворення, у 1921-1923 - на дипломатичній службі в Польщі і Німеччині. Вчився живопису в Мюнхені й у Берлінському художньому училищі. У 1923-1926 - художник-ілюстратор газети "Вісти ВУЦВК" у Харкові. З 1926 - режисер-постановник на кіностудіях Одеси, Києва, Москви. У 1949-1951 і 1955-1956 - викладач ВГИКА. Заслужений діяч мистецтв Української РСР (1940). Народний артист РСФСР (1950). Лауреат Ленінської премії (1959 - посмертно за літературний сценарій "Поема про море"). У 1957 Київській кіностудії художніх фільмів привласнене ім'я А. П. Довженко. У 1972 затверджена Золота медаль імені А. П. Довженко "За кращий військово-патріотичний фільм".
Олександр Петрович Довженко - український режисер, сценарист, письменник, народний артист РСФСР.
Наскрізний сюжет творчості Довженко каноничен для класики соцреалізма - це боротьба старого і нового в житті народу. Унікальність же створінь Довженко полягає в тім, що в суперечці цих двох почав у нього завжди проглядається присутність третього - вічності. Виходець з багатодітної селянської родини на Чернігівщині, у якій майже всі діти вмирали, не досягши повноліття, Довженко одержимо ревною любов'ю до свого народу як роду і - жахаючим баченням його історичної смерті як нації. Очевидно, це і штовхнуло молодого шкільного вчителя, натхненного ідеями української національної державності, спочатку в ряди прихильників петлюрівської Центральної Ради, а після жорстокого розчарування в її політику - до комуністів (згодом пережите знайшло відображення у фільмі "Арсенал", 1929). Комуністичному ідеалу Довженко зберігав вірність усе життя, але інтерпретував його надзвичайно своєрідно.
Драма взаємин людини з природою - от визначальний мотив його творчості. Життя народу і життя природи зв'язані і взаємообумовлені. Ритми соціального і природного життя незмінно співвіднесені - звідси і виникає остання в кінематографі Довженко тенденція до подовження кадру, опора на внутрікадрове (переважно природне) рухання, що дуже нетипово для радянського кіноавангарда 20-х років. Звідси - і пафос його кінематографа. Усе це повною мірою позначилося вже в першій авторській роботі Довженко в кінематографі, куди він прийшов з живопису (якої учився в Мюнхені), - кінопоемі "Звенигора" (1928). Однак повне підпорядкування силам природи поставило людини на край загибелі, роблячи його неспроможним перед обличчям будь-якої стихії - як природної, так і історичної. Тому приорітет перед історичним минулим у художника, як правило, відсутній. Історія представляється йому ланцюгом катастроф. Порятунок же - у розгадці таємниць природи, її мови, у співтворчості з нею - прилучення до вічності. Таку можливість і надає народу, по Довженко, революція, що виступає реальним утіленням багатовікових народних сподівань, що знайшли відображення у фольклорі. Фольклорні мотиви, постійно використовувані режисером у фільмах, є втілення народної свідомості, його мудрості й обмеженості одночасно. Фольклорна метафора в "Звенигоре" виникає в Довженко від повноти відчуття ідеалу і незнання дійсного історичного шляху до нього (мотив зачарованого скарбу).
З ще більшою гостротою колізія ця виникає в наступній картині Довженко "Арсенал", присвяченої революції на Україні, де центральною подією виявляється більшовицьке повстання в Києві в січні 1918 року проти уряду Петлюри. Вирішений у традиціях історико-революційної епопеї, фільм дає образ народу-маси як жертви стихії. Іншим утіленням маси й одночасно антагоністом її виявляється робітник Тимош, що усвідомлює своє історичне призначення і тому виростає в знаменитому фіналі до легендарного сверхгероя, невразливого у своєму безсмерті для ворожих куль. Найвищий у своїй творчості гармонії і сили досягає Довженко в останньому німому фільмі "Земля" (1930), що як би спресували в традиційному для того років сюжеті про вбивство куркулями молодого сільського активіста увесь досвід світової культури. Пафос співтворчості людини з природою, дії по її законах, а не насильство над нею визначили внутрішню гармонію фільму і відмовлення від монтажної естетики. У суперечці між старим і новим у "Землі" беззастережно перемагало - вічне. Саме в "Землі" з максимальною повнотою втілилися ідеали Довженко, і саме "Земля" наочно показала розбіжність їх з державними.

  1     2  

Скачан: 3 раз.

Скачать диплом, курсовую, реферат, контрольную

Понравилось? тогда жми кнопку!

Лучшие студенческие анекдоты

Поиск


Реклама